Найбільшою нагородою для офіцера-командира є збережені життя людей
Олегу Т. 43 роки, він — офіцер, який пройшов бої за Красногорівку, Мар’їнку, Піски, Дружківку, Селідове, Красноармійськ та інші населені пункти Донеччини, що були звільнені 2014 року.
Олег закінчив Луганське вище військове училище штурманів. Першим місцем служби була транспортна дивізія, де молодий офіцер літав на Іл-76. Невдовзі його перевели в окремий розвідувальний авіаційний полк, який згодом було розформовано.
Усе змінив Майдан, а згодом події у Криму та на Сході України. Офіцер запасу не всидів дома і вже під час першої хвилі мобілізації став до лав 20-го окремого батальйону територіальної оборони «Дніпро», який пізніше переформували в окремий мотопіхотний батальйон однієї з механізованих бригад.
— Чому саме в піхоту? Не знаю. Доля обрала за мене, — розповідає він. — Воюю з перших днів як піхотний командир, хоча мене вчили літати.
— Першого серпня 2014 року ми зайшли в Красногорівку, а вранці другого там було справжнісіньке пекло. Обстріл бойовиків о п’ятій ранку зі стрілецької зброї, а потім і з мінометів був неочікуваним, адже застав нас у чистому полі. З моїх хлопців зі взводу залишилося 11 бійців, — пригадує Олег. — За декілька хвилин опанував себе. Спочатку заховав людей, а вже через хвилину визначив їм завдання на відкриття вогню по ворожих мінометниках всіма наявними силами і засобами. До цього в нас не було досвіду реальних боїв, — каже офіцер. — За результатом того бою у нас був один «300-й», у бойовиків — кілька безповоротних.
Інша складна ситуація виникла під час штурму Мар’їнки.
— У місто моя рота заходила з флангу. З інших боків проривалися механізовані та танкові підрозділи. Визначене завдання — зачистити район, закріпитись та за будь-яких обставин не допустити прориву противника, було виконане. У підсумку — в нас один поранений, а у батальйоні «Восток» — більше десятка «200-х»! — говорить Олег Т.
А торік у грудні його воїни виявили ворожу ДРГ з п’яти осіб. З бойового зіткнення підрозділ Олега вийшов без втрат, а у групі противника вціліли лише двоє.
Нині офіцер тримає оборону на одній з ділянок на Луганщині. Йому неодноразово пропонували повернутися в авіацію, та він залишається зі своїми хлопцями, для них він — авторитетний командир, батько та господар на своїй землі. В послужному списку офіцера п’ять відомчих відзнак та десяток волонтерських. Та найбільшою нагородою для нього є збережені життя людей.
Віктор ШУБЕЦ
